|
| ВИШИВКА ПОЛІССЯ |
 |
|
 Вишивка Полісся
У розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це улюблений і здавна поширений різновид народної творчості. Адже для вишивання не потрібно складних пристосувань. Колись за кількістю й довершеністю вишитих рушників, сорочок, скатерок, які дівчина підготувала до свого весілля, робили висновки про її працелюбність. Вміння серцем відчувати навколишню красу і відтворювати її в узорах кожна дівчина змалечку вчилась у своєї матері, бабусі.
Вишивка в Україні - це світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки і почуття людини, світ натхненних образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
До наших днів дійшла українська народна вишивка лише кінця XVIII - початку XIX століття - насамперед тому, що сприйняття її як витвору мистецтва утвердилося лише у 80-90-х роках ХІХ століття. Саме з того часу прогресивні діячі культури починають цікавитись вишивкою і колекціонувати її в музеях та приватних збірках.
У процесі історичного та культурного розвитку в Україні в кожній місцевості усталились характерні орнаментальні мотиви і композиції, колірні гами, специфічні техніки виконання. Вони дбайливо передавалися з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх.
Вишивкою займалися повсюдно. Кожний район, навіть кожне село відзначалися місцевою своєрідністю.
Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору техніки виконання. Це різні шви вільного малюнка, які називають верхніми, оскільки виконують їх по заздалегідь нанесеному рисунку на полотно, а також шви рахункові, що їх виконують, рахуючи нитки полотна - основи і піткання.
У кожному регіоні у вишивках склалася своя, відшліфована сторіччями єдність орнаменту, засобів вираження його, своя колірна гама.
На Поліссі поширені жіночі сорочки, що густо призборюються навколо шиї, мають виложистий комір і чохли. Чоловічий костюм на Поліссі був дуже стриманий щодо оздоб. Святкове вбрання чоловіків складалось із сорочки, яка мала широку вишиту манишку, стоячий або виложистий комір та чохли, на які рясно призбирували рукав сорочки.
Здавна існує на волинському Поліссі звичай прикрашати сорочки візерунковим ткацтвом, під впливом якого утворилась техніка шитва "занизування". Характерною особливістю цієї техніки є те, що вишивальна нитка протягується через усю довжину орнаменту, аналогічно шву "поперед голки". Вишивається залежно від узору горизонтальними паралельними стібками справа наліво до кінця ряду, а потім у зворотньому напрямку. Основним, домінуючим завжди є червоний або вишневий колір, силу звучання якого підкреслюють синім або чорним. Орнаментальні мотиви геометричні і вкривають усе поле рукава. На полику і підопліччі орнамент лягає в горизонтальному напрямку, а нижче полика організовується у вертикальні смуги. Часто в оздоблених ткацтвом сорочках чохли і комір вишиваються дрібним "хрестиком" червоно-чорними квітковими мотивами. На відміну від орнаментів сорочок Середнього Подніпров'я, які мали ефект глибини простору, ажурності, на Поліссі орнамент на рукавах сорочок лягає площинно, вкриваючи все тло, вишивка виступає активно завдяки червоному кольору і технікам поверхневого шва-занизування, заволікання, насилування.
Для Житомирщини характерною є вишивка червоного з синім або чорним кольорами, що суцільно вкриває рукав сорочки. Поряд з "занизуванням" набуває поширення дрібний "хрестик".
В поліській вишивці використовуються нескладні орнаменти, які утворюються з ритмічного повтору окремих або вписаних один в другий ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній. Особливе місце займає мотив "осьмирожка". Розетка - основний і найбільш поширений мотив вишивок Полісся. Вона має чотири, шість і вісім загострених або заокруглених кінців, які поперемінно вишиваються червоним або чорним. Розетки чергуються із зображенням ромбів, кругів, зигзагів, хрестів в різних варіантах. Мотив хреста часто буває вписаний в ромби, прямокутники і має різне кольорове забарвлення - червоне, або чорне чи синє. Часто у вишивці зустрічається мотив птаха, іноді із деревом життя в центрі, із гілочками із ягід і листя. Іноді мотив птаха конкретизується до більш ясного відтворення лебедя, орла, пави, качки. На чернігівському Поліссі зафіксовано мотив пугача, зрідка грифонів, орлів, коней. З архаїчних мотивів зустрічаються виразно стилізовані антропоморфні мотиви у вигляді ромба, які мають місцеву назву "на козака".
Відзначається поліська вишивка розміреним ритмом лаконічного по абрисах мотиву. Найулюбленішими в поліщуків є лінійні орнаменти, що складаються з ромбів у середину яких вміщено геометричні розетки різної конфігурації.
У вишивці Полісся зберігається велика кількість геометричних фігур, від яких віє таємничою силою легенд і вірувань наших пращурів. Значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які збереглися, мали в давнину магічний зміст. Вишивки були своєрідним оберегом від злих сил. Однак з часом семантика їхня затемнилася, втратилось їх первісне значення, вишивка залишилась тільки художнім оздобленням. За асоціацією з різними реаліями, предметами, утвердились нові назви мотивів: "волові очі", "оленячі голови", "баранячі роги".
Поліські орнаменти не мають деталізованної внутрішньої розробки мотивів, застосування одночасно кількох технік виконання. Основне емоційне навантаження належить червоному кольору, який відіграє важливу роль і подається без півтонів. Чергування червоного узору і білого тла вносить у вишивку додаткову ритмічність і красу.
Поліські майстрині досягали у вишивці нескінченного багатства варіацій тих самих мотивів. На західному Поліссі геометричні орнаменти комбінуються в бордюри, що розміщуються вздовж осьової лінії. Найчастіше це ритмічний повтор того самого мотиву. Вільний простір між ними заповнюється половинками інших елементів. Так, якщо бордюр складається з ромбів, то простір між ними заповнюють трикутники або половинки розеток, утворюючи довершені за своєю красою узори. Орнаменти вкривають суцільно все поле рукавів жіночих сорочок, широкою смугою - манишки в чоловічих.
У вишивках Рівненської та Волинської областей переважають геометричні орнаменти, композиції яких утворені з ритмічного повторення ромбів, ламаних ліній, восьмикутних зірок. Основний колір - червоний, іноді додавалась чорна або синя нитка. Київське та Чернігівське Полісся має також забарвлення вишивки в червоний колір, поширеною є техніка "занизування", що імітує візерункове ткацтво, а також "вирізування", ажурні мережки.
У київському та чернігівському Поліссі поширеним було також шиття "білим", що поєднувалось з ажурними техніками "вирізування" та різноманітними мережками. Застосовували мотиви "терен", "виноград", "ключики". Типовий для Чернігівщини елемент ажурного поєднання двох частин сорочки за допомогою наскрізної мережки, так званої "чернігівської розшивки".
Виділяються вишивки Ковельського, Камінь-Каширського, Володимир-Волинського, Любомльського, Любешівського районів, а також вишивки північно-східної частини Волині. В селах Забужжя, пульмо вишивали стрічковими узорами, утвореними з рядів ромбів, вписаних в прямокутники, що поперемінно вишивались червоним і синім кольором. Якщо північно-західному ареалові притаманна вишивка синьо-червона з дрібними орнаментальними елементами, то узори східного Полісся характерні червоно- чорним поєднанням кольорів і орнаментами масивних форм.
В поліських районах Рівненської області існувала вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набіруванням, якою оздоблювали жіночі сорочки, рушники. На Поліссі використовували також "вирізування", і ажурні "розшивки" (техніка, при якій дві частини сорочки поєднуються між собою за допомогою наскрізної мережки). Різні елементи народного одягу виконувались усталеними техніками шиття. Так, уставки, манжети, коміри, а також пазухи жіночих і чоловічих сорочок виконувались "заволікуванням", "занизуванням", а кожухи, свити - гладдю, стебловим швом. Тамбуром вишивали рушники. Хустки з білого лляного полотна мали на кутах велику китицю і ромбічний орнаментальний малюнок рельєфної вишивки в техніках гладьових швів.
Поряд з давніми мотивами поширені рослинно-геометризовані мотиви "рожі", "берізки", "хміль", "барвінок", а також "гусячі лапки", "сливки", "старчики". Вони дають вишивальницям великі можливості для створеннія цілісного художнього образу. У їх трактуванні завжди присутній зв'язок з живою природою, але вони вирішені умовно і стилізовано.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. поширюються мотиви "троянди" в червоно-чорній гамі, виконані в техніці "хрестика". На Київщині вони набувають декоративно-площинного характеру і суцільним килимовим орнаментом вкривають усе поле рукавів жіночих сорочок, а також манишки. Квітковими мотивами оздоблюють манишки чоловічих сорочок, які перетворюються на широкі нагрудні прикраси. Крім давніх мотивів, у традиційній техніці "занизуванні", ажурного "вирізування", на початку XX ст., з'являється "хрестик", а ще пізніше - "гладь". Так, на київському Поліссі (в Іванківському, Поліському районах) у 20-30-х роках ХХ ст. побутують так звані "писані", або "рисовані", чоловічі та жіночі сорочки. Це умовно вирішені за формою квіти, листочки, пуп'янки з численними пагінцями, вусиками. Техніка полягає в тому, що рисунок попередньо малюється на полотні, потім зашивається контур малюнка чорним кольором, а площинні зображення - червоним. Вишивка "писаних" сорочок потребувала особливого вміння й художнього смаку. У кожному селі на київському Поліссі були свої визнані майстрині. У селі Мусійки найкращою була Ганна Єрмоленко, в селі Сукачі - Катерина Онопрієнко. Відомою на все село Болотня була мати уславленої народної малярки Марії Приймаченко - Параска Василівна.
На зламі XIX-XX століть у Чернігівській, Сумській областях з'являється нова техніка "тамбуром", яка впливає на зміну художньої стилістики вишивки рушників. Її опанування відкрило перед майстринями нові декоративні можливості: виявлення і підкреслення вибагливої контурної лінії малюнка, ритмічного співвідношення з тлом. Особливо цікавими були так звані "кумачеві" рушники, що виконувались на червоному тлі білими нитками.
У зв'яку зі змінами селянського побуту, зумовленими розвитком капіталістичних відносин, наприкінці XIX ст. відбуваються кардинальні зміни і в народному мистецтві. Насамперед у ньому відчувається безпосередній зв'язок з новим укладом життя, новими враженнями, зацікавленістю новими темами - вони позначилися на переорієнтації вишивальниць на нові сюжети, нові орнаментальні мотиви і композиції.
У селянський побут входять друковані масовим тиражем дешеві малюнки. Майстрині охоче переносили на поле рушників, в оточення рослинного орнаменту, гірлянди з вензелями, букети, зображення ваз і кошиків з плодами, квітами. Ці малюнки відповідали смакам і запитам масового міського споживача, проте вони були позбавлені простоти, декоративної цілісності, притаманної народному мистецтву.
|
|
