|
| НАРОДНА КАРТИНА |
 |
|
Народна картина
Українська народна картина, створювана у XVIII - ХХ ст. художниками-ремісниками (на замовлення), кустарями (на продаж; так звана "базарна" картина) та наївними майстрами-авторами (для себе, знайомих, на виставку) на Поліссі, зібрана і зафіксована найменшою мірою. Так, найдавніший жанр-сюжет народної картини "Козак Мамай" нині представлений лише трьома екземплярами у Чернігівському художньому музеї. Один із них надійшов у 1952 р. з Київського історичного музею, ще один - з колекції Г.Галана. Щоправда до війни 1941-1945 рр. на Чернігівщині у колекції В.Тарновського налічувалося ще шість "Мамаїв", які були втрачені під час бурхливих подій тих років. Такі картини, як правило, створювалися на замовлення. Образ козака-бандуриста не стільки картинний, скільки іконно-явлений, космологічний. Щодо "Мамаїв" Чернігівщини, місце створення жодного з них на сьогодні точно не встановлене. Однак наявність цієї картини на території Полісся, безперечно, є важливим культурним здобутком цього краю.
Більшість народних картин - як тих, що зосереджені у Чернігівському художньому музеї, так і тих, що подекуди перебувають в сільських хатах, на території Полісся є або інтерпретаціями-копіями (нерідко й вільними переспівами) репродукцій (листівок, журнальних та книжкових ілюстрацій тощо) творів відомих художників - Т.Г.Шевченка ("Судня рада"), В.А.Тропініна ("Устим Кармалюк"), І.І.Соколова ("Прощання косаря"), К.О.Трутовського ("Понеділок після весілля"), М.Пимоненка ("Біля броду"), або творами, придбаними на базарі. Серед останніх не вдалося віднайти так званих канонічних варіативно-повторюваних сюжетів. Краєвиди з хатками, водою, лісом, мисливцем у човні (техніка - олія на полотні або фанері) здебільшого позбавлені як сюжетної, так і іконографічної єдності, проте мають дещо спільне у кольорово-колористичному вирішенні. Щодо народних натюрмортів, то пошуки у фондах музеїв, польових матеріалах М.Матійчука не дали змоги з'ясувати хоч якоїсь спільної іконографічно-традиційної основи. Також не виявлено на Поліссі традиційних народних картин "Катерина" (за Т.Г.Шевченком), "Наталка і Петро" та "Тікай, Петре з Наталкою..." (за І.П.Котляревським), також - "Козак і дівчина біля криниці", "Ангел стереже дітей...".
Із традиційних живописних речей на Поліссі зафіксовано "базарний" килимок (на клейонці або папері) з парносиметричними оленями і лебедями, зафотографований у с. Гошев Овруцького р-ну Житомирської обл. Такі килимки у післявоєнний час були популярні у селах Карпат, Львівській і Тернопільській обл. та на Поділлі. Іконографія їх становить модель-ідеограму Світового дерева.
Серед так званої авторської народної картини насамперед слід назвати твори Трохима Черватюка (нар. 1902 р.) з Житомира. Це типовий "наївний" художник побутово-етнографічного плану. В його картинах, присвячених поліському селу старих часів ("Вечір в сім'ї на Поліссі", "Поліська техніка" та ін.), документально й вірогідно відтворені інтер'єри сільських хат, скрупульозно "перераховані" предмети побуту, знаряддя ручної праці. Т.Черватюк створив також чимало робіт на тему війни - громадянської та другої світової. Однак художньо найцінішими є його твори етнографічного характеру, в яких можна угледіти певний вплив лубочної гравюри XVIII-XIX ст. та художників-передвижників.
Художник-аматор Костянтин Ляшенко (нар. 1916 р. на Чернігівщині, у 1990-ті роки мешкав у с. Братське Миколаївської обл.) у своїй творчості продовжує й розвиває традиції народної картини 1920-1930-х років. Більшість робіт художника відтворює ностальгійно-ліричний образ поліського села старих часів ("Пшениця золота", 1976; "Рідна хата", поч. 1980-х рр.; "Лелеки", 1980;, "Ранок", 1974 та ін.). У цих роботах стереотипи "базарної" народної картини (сизо-рожеве небо на заході, "розмиті" силуети дерев) облагороджені значним живописно-колористичним хистом автора. Картинам притаманний дещо прохолодний рожево-перламутровий колорит. У творах із зображенням квітів і жінок відчутний вплив стилістики Катерини Білокур.
Живописні твори Пилипа Захарчука з Житомира за багатьма ознаками найближчі до народної картини і водночас до творчості так званого народницького реалізму (М.Пимоненко, С.Васильківський, І.Їжакевич). Художник оспівує, дещо ідеалізуючи у дусі "тихих верб" і "рідних бродів", минувшини літньо-благодатної хутірської України. Сцени зустрічей чепурних дівчат у вишиваних сорочках і лагідних парубків у брилях і шароварах сповнені ідилічної замилуваності. Однак картини написані впевнено і добротно, сили і життєвої правди їм додає наскрізний образ щедрої української природи - зелені маси дерев із кремезними стовбурами, від яких віє вегетативною силою, могутні пагорби, облиті золотом стиглих хлібів. Картина П.Захарчука "Козак і дівчина біля криниці" (єдина побачена на Поліссі) зображає сцену зустрічі у дещо архаїчному плані і цим нагадує народну картину 1920-х - 1930-х років.
Станіслав Сарцевич (1904-1987 рр.) із Луцька - скульптор і живописець, автор "наївних" скульптур з цементної маси, розфарбованих олійними фарбами. Він також є автором ряду живописних творів у дусі "базарної" картини, у яких, однак, кітчеві ефекти останньої поступаються місцем справжньому живопису та тонкій колористиці. Серед "живописних" скульптур найбільшої уваги варті дами в капелюшках, купальниці, ангели, портрети І.Франка, М.Гоголя, В.Стефаника; серед картин - "Місто і Будинок культури", "Дама на прогулянці", "Пейзаж з рікою", написані на стінах будинку майстра. Їх колорит близький до колориту поліських "базарних" краєвидів.
Окремі елементи народної картини та ікони спостерігаємо у творчості таких самодіяльних художників, як В.Скопич (м. Іванків Київської обл.), С.Войтюк (м. Луцьк), Б.Мельниченко (м. Чернігів).
|
|
