|
| ВОЛИНСЬКЕ ПОЛІССЯ |
 |
|
Волинське Полісся
Основними осередками на півночі Волині вважаються села Рокита (Старовижівського р-ну), Качин, Застав'я й Олександрія (Камінь-Каширського р-ну), Згорани та Нудиже (Любомльського р-ну), Кульчин (Ківерцівський р-н). Гончарні вироби, що називають "чєшками" (чашками) мають архаїчну (півкулясту), та осучаснену (серцеподібну) форми. Горщики, глечики, гладишки, баньки традиційного сіро-сталевого, чорного та синьо-чорного ("сиваки") кольорів оздоблюються зорями, хвилястими лініями, паралельним і навскісним ритмічним чергуванням смуг, виконаних технікою лискування та ритування. Для кераміки цього регіону характерне велике розмаїття видів і форм, а також локальних назв посуду. На волинських неполив'яних кахлях XVIII ст. переважають геометризовані орнаменти.
У найвідомішому осередку - Рокиті - "гончарі були через хату". Тут до ХХ ст. виготовляли винятково димлені чорно-лощені вироби: малі горщики ("варишки"), глечики, гладишки, макітри, миски ("чєшки"), двійнята ("двоєшки", "двуйко"), олійні глеки та баклаги для води ("пушки"), глечички для збирання ягід ("набірахи"), кухлики для води ("набираші") та інш. Гончарний посуд мав прості присадкуваті форми, із широким горлом, сильно виділеним пуком (тулубом) і тонкими вухами. Поливу застосовують із 1940-50-х років. Посуд продавали на базарах і ярмарках північної Волині та південної Білорусі: у Камінь-Каширському, Ратному, Володимирі-Волинському, Ковелі, Любомилі, Вижві, Бресті. Серед гончарів славилися своєю майстерністю Іларіон Мороз, Кирик Гаврилюк, Василь та Йосип Гаврилюки, Василь Бондар, Василь Балачук, Артем Грицюк, Іван Грищук, Данило Мороз, Федір Патичук, Григорій Пилипко, Мирон Радчук, Степан Рибачук, Степан Терещук, Адам Ткачук, Андрій, Наум і Петро Якимчуки.
В Кульчині виготовляли світлий полив'яний і теракотовий посуд. Полив'яна кераміка мала зеленуваті або коричневі кольори різних відтінків із рельєфними або ж хвилястими лініями. Простий посуд оздоблювали вузькими смугами вохри у верхній частині виробу. Найвідомішими майстрами другої половини ХХ ст. тут вважаються Никанор і Тарас Вінцюки, Прокіп Зарадюк, Лук'ян і Петро Черешнюки, Андрій Васильчук, Касіян Вінцюк (колишній голова гончарної артілі), Володимир Ковальчук (останній працюючий гончар Кульчина).
На Рівненщині кераміку з геометричними орнаментами виготовляли в с. Межиріч (Гощанського р-ну) та с. Велика Клецька (Корецького р-ну). В Кривиці та Дубровиці кераміка мала природний світло-жовтий черепок і оздоблювалася смугами, спіралями, кривульками темною опискою. Полив тут зазвичай не застосовували.
Взагалі для керамічного посуду Волинського, Рівненського, Житомирського та Київського Полісся притаманні незначні технологічні та стильові відмінності у формах та декорі. Нині на всьому Правобережному Поліссі діє лише 6 гончарних осередків: Рокита, Кульчин, Вілія, Троянів, Царівка та Нові Петрівці, де виготовляють посуд світлого кольору і де припинено виготовлення чорно-лощеної кераміки.
Прикро, але сьогодні традиційне гончарство в Україні зникає. Лише в найпотужніших колись осередках часом працюють один-два старі майстри. Припинилася спадкоємність гончарних традицій; молоді керамісти дуже рідко вдаються до відтворення чи осучаснення традиційних форм виробів. Тому постає потреба підтримки та відродження традицій українського гончарства, які далеко не вичерпали себе як з мистецького, так і з практичного погляду.
Такий занепад давнього мистецтва і ремесла є особливо прикрим, оскільки гончарство як система культурних знаків постає універсальною моделлю світоладу, в якій пов'язувалися не лише народження, розвиток і смерть людини, а й річні цикли та стихійні сили природи. Якщо звернутися до етнографічних джерел, то побачимо, що в житті наших пращурів глина займала чільне місце, була оточена ореолом святості і таємничості, ототожнювалася із живою істотою, одухотворювалася. В народі вірили, що саме з цієї загадкової субстанції Господь створив людину, землю, сонце й зорі. З глини не лише виготовляли посуд і споруджували будівлі, нею лікували, застосовували в обрядодіях. Магічні властивості глини зумовлені передусім її вібраційними характеристиками та показниками внутрішньої активності. До того ж, цей мінерал здатний фіксувати магнетичні потоки Землі й бути носієм певних енергетичних контурів. Цілком природно, що володіти космічними першоелементами і стихіями: землею-глиною, водою, повітрям, вогнем під силу лише гончарю. Не випадково саме гончарі архаїчних суспільств постають жерцями й священнослужителями, посередниками між світами людей і богів.
Глиняна річ, виготовлена з дотриманням ритуалів, набувала сакрального змісту. Давні сферичні форми, що збереглися на Поліссі, відбивають не лише функціональну довершеність, а й знаковий синкретизм посудини, яка в уяві наших далеких пращурів поставала образом Всесвіту, уособлювала материнське життєдайне лоно. У декоруванні концетричними колами, різноманітними кривульками, плямами, хрестами, зигзагами, у динамічних стилізованих композиціях виявляються основні архаїчні елементи космогонічного й апотропеїчного (оберегового) орнаменту, розпорошені тисячоліттями залишки світоглядних уявлень праукраїнців.
Предмети глиняного виробництва широко застосовувалися також у відправленні релігійних культів. Ритуальний посуд на підставі своєї яйцеподібної форми сприймався як уособлення самого космосу чи його складових. Поліщуки традиційно застосовували кераміку для ритуальних потреб: відправлення культу предків (у жертвоприношеннях їжі), у родильній та весільній обрядовості (як вмістище ритуальних страв: яєць, зерна, каші), у календарній обрядовості (готування куті в горщику, очисні ритуали з "непочатою" чи освяченою водою) тощо. Так, в обрядах викликання дощу в Поліському краю використовували гончарний посуд, черепицю і цеглу, оскільки між ними та вогнем, за народними віруваннями, існував зв'язок, тобто "магічна сила, яка знищує, заперечує воду й дощ… Кидання горщиків, черепиці і т.п. у воду нейтралізувало їхню стримуючу силу й викликало дощ". Тут також побутував звичай кидати у криницю цеглу з тим, щоб викликати засуху, коли цеглярам і черепичникам потрібна була ясна і суха погода для роботи.
За своїми стильовими і формотворчими ознаками, символіко-інформаційною наповненістю поліське гончарство є вагомою складовою гончарської спадщини українців. І сьогодні сподіваємося, що попри всі сучасні несприятливі фактори, зміну ціннісних пріоритетів суспільства, мистецтво гончарювання, як і вся самобутня культура Поліського краю, таки посяде належне місце у сучасному світі й продовжить своє гідне побутування, гармонізуючи і вдосконалюючи різні сфери національного життя. Ця надія стверджується позицією самих поліщуків: "Скільки пам'ятаємо - горько горюємо, але живемо. В усьому нам допомагає Бог, ліси, озера, зоряне небо… Чорнобильська біда розігнала нас по світу, а ми вертаємось до доми…" .
І.Пошивайло,
кандидат історичних наук
|
|
