|
| ГАГІЛКИ |
 |
 |
"На Благовіщення й на Великдень, як дні гарні та ясні, дівки ходять кругом села і співають, а за ними ідуть маленькі діти. Вийдуть на просторіше сухе місце, беруть трьох малих хлопчиків (дівчаток ні), садовлять їх навкоси (трикутником), один проти одного, а тоді беруться за руки; одна заходить між дітей і виводить кривого танця; дійде до задньої, тоді беруться задня з передньою за руки і вже ходять кругом та співають пісню:
А у кривого танця Да не виведу конця. Буде його да виводити, Йому конець да находити.
Як переспівають пісню, то всі дівчата спиняються, обертаються до дітей, поділяються на три частини (кожна частина стоїть кругом одного хлопця) і плескають руками над їх головами та співають:
Ладки, ладки Да веребчику...
Як закінчать пісню, то піднімають дітей на руки і підкидають угору (кожного хлопця) кілька разів і все на руках спускають та кричать: "ту-та-та" - і так витають хлопців".
У Західній Україні гагілки на Великдень "грали" дівчата ще в 1944 році. Найцікавіша з великодніх гагілок Галичини, що символізує похорон зими, називається "Коструб". Починаючи "грати" цю гагілку, дівчата беруться за руки і утворюють велике коло. В середину кола заходить дівчина і голосно гукає:
- Христос Воскрес! - Воістину Воскрес! - відповідає хор. - Чи не бачили мого Коструба? - Бачили, пішов у старости!
Після цього перегукування хор іде в коловий танець, співаючи:
Бідна моя голівонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Чом Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Станем рано до шлюбоньку, Рано, рано, пораненьку, На білому камінейку.
Проспівавши цей текст, хор зупиняється, і дівчина знову гукає:
- Христос Воскрес! - Воістину Воскрес! - Чи не бачили де мого Коструба? - Поїхав по квітку! - відповідає хор
і знову співає "Бідна моя голівонько...". Після цього діалог повторюється з відмінами: "Поїхав по напій", "Слабий" і нарешті "Вже вмер!". Після кожного діалогу хор співає "Бідна моя голівонько..."
Останній діалог: - Христос Воскрес! - Воістину Воскрес! - Чи не бачили де мого Коструба? - Вже повезли на цвинтар.
Хор весело співає:
Слава Тобі, Божий царю, Що мій Коструб на цвинтарю. Лежи, лежи, як колода, Я молода, як ягода, І мене для тебе шкода;
Лежи, лежи, щоб не встав, Бо до мене інший пристав; Ніженьками затоптала, Рученьками заплескала.
Щоб учасники гри розвеселилися, Кострубонько повинен ще схопитися і бігати та ловити дівчата тоді хор весело співає:
Ожив, ожив наш Кострубонько, Ожив, ожив наш голубонько...
Нашого Кострубонька дослідники порівнюють з старогрецьким Адонісом. Свято на честь Адоніса греки святкували ранньої весни, в кінці лютого або на початку березня. В образі Адоніса, як думають дослідники, учасники ритуалу оплакували смерть природи в літню спеку або восени і раділи з приводу її воскресіння навесні.
Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу".
|